1 грудня — Всесвітній день боротьби зі СНІДом

 

Всесвітній день боротьби́ зі СНІДом вперше відзначався 1 грудня 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я і з того часу відзначається щорічно.

 

Протидія ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні є одним із пріоритетних напрямів державної політики у сфері охорони здоров’я і соціального розвитку та предметом міжнародних зобов’язань.

 

За оцінкою ВООЗ Україна продовжує залишатися регіоном з високим рівнем поширення ВІЛ серед країн Центральної Європи та Східної Азії. Аналіз ситуації з ВІЛ/СНІДом свідчить про наявність прогалин у контролі епідемії: лише кожна друга ВІЛ-інфікована особа знає про свій позитивний статус і звертається до медичного закладу; високий відсоток позитивних результатів серед донорів крові, передусім первинних; не зменшується частка дітей з уродженою ВІЛ-інфекцією; більшає епідемічна вага високостигматизованої групи чоловіків, які мають секс із чоловіками. Особливо загрозливим є несвоєчасне звернення людей, які живуть з ВІЛ, по медичну допомогу, а отже й пізнє виявлення СНІДу та поєднаних форм ВІЛ/ТБ, що зумовлює високий рівень смертності серед хворих. Тому необхідні комплексні підходи, що поєднують профілактичні та лікувальні програми на загальнодержавному і регіональному рівнях в єдину дієву систему протидії ВІЛ та СНІД – не одне й те саме. ВІЛ (вірус імунодефіциту людини), вірус, що викликає ВІЛ інфекцію та вражає імунну систему, а СНІД (синдром набутого імунодефіциту)-це комплекс захворювань, які виникають у людини з ВІЛ на фоні низького імунітету. Коли людина заражається ВІЛ, вірус починає руйнувати імунну систему, яка відповідає за захист організму перед хворобами. Людина, що живе з ВІЛ, може виглядати і відчувати себе добре на протязі багатьох років і навіть не знати, що інфікована. Потім імунна система уражається настільки, що людина стає вразливою для багатьох інфекційних хвороб. Найпізнішою стадією ВІЛ-інфекції є синдром набутого імунодефіциту (СНІД), який у деяких людей за відсутності лікування може розвинутись через багато років.

 

Виявити ВІЛ в організмі можна приблизно через 25 днів – три місяці після зараження за допомогою спеціального аналізу крові, що виявляє антитіла до вірусу.

 

Єдиний спосіб з’ясувати присутність ВІЛ в організмі – провести спеціальний аналіз крові на ВІЛ.

Шляхи зараження: від матері дитині під час вагітності, пологів та грудного вигодовування; при незахищеному статевому акті (вагінальному чи анальному) або при оральному сексі з інфікованою людиною (70-80 відсотків); при переливанні зараженої крові, продуктів крові або трансплантації зараженої тканини, (5-10 відсотків);при загальному користуванні зараженим ін’єкційним обладнанням (голками, шприцами) та розчинами чи обладнанням для нанесення татуювань (5-10 відсотків); при використанні зараженого хірургічного обладнання та інших гострих інструментів.

ВІЛ не передається: при рукостисканні або обіймах; через піт чи сльози; при кашлі та чханні; при використанні загального посуду чи постільної білизни; при спільному використанні ванни і унітазу; при колективних видах спорту; при перебуванні в одному приміщенні; в громадському транспорті; від тварин чи при укусах комах; при поцілунках.

 

Симптоми ВІЛ залежать від стадії інфекції. Протягом кількох перших місяців люди з ВІЛ найбільш заразні, але багато хто з них дізнається про свій статус пізніше. Протягом кількох перших тижнів після інфікування у людей може не з’являтись жодних симптомів або розвивається грипоподібна хвороба, включаючи лихоманку, головний біль, висипання або біль у горлі. У міру ослаблення імунної системи у інфікованої людини можуть з’явитися опухлі лімфовузли, втрата ваги, пропасниця, діарея, кашель. За відсутності лікування може розвинутись туберкульоз, криптококовий менінгіт, важкі бактеріальні інфекції та онкологічні захворювання.

 

Профілактики ВІЛ включають: використання чоловічих і жіночих презервативів; тестування на ВІЛ та інфекції, що передається статевим шляхом та консультування; тестування на туберкульоз, консультування та направлення на лікування; добровільне медичне чоловіче обрізання; використання антиретровірусних (АРВ) препаратів у профілактичних цілях; зменшення застосування ін’єкційних наркотиків; ліквідація передачі ВІЛ-інфекції від матері.

 

Джерело: Краматорська районна філія ДУ «Донецький ОЦКПХ МОЗ».