Брати-рятувальники зі Слов’янська: героїзм під обстрілами Донеччини

Олександр та Михайло Постові, брати, які служать командирами відділень 38-ї державної пожежно-рятувальної частини у Слов’янську, продовжують рятувати людей навіть під час інтенсивних обстрілів. Обидва вогнеборці відзначені державними нагородами за свою відвагу та самовіддану службу в умовах повномасштабного вторгнення. Їхня діяльність охоплює гасіння пожеж, розбір завалів та евакуацію мешканців на Донеччині, як повідомляє Служба надзвичайних ситуацій.

Народившись у селі Максимільянівка Покровського району, брати Постові вирішили присвятити себе рятувальній справі ще у шкільні роки, коли врятували жінку від утоплення та самостійно гасили суху траву. Після проходження строкової служби в Збройних силах України, у 2016 році вони вступили до лав Служби порятунку, розпочавши кар’єру у 73-й державній пожежно-рятувальній частині міста Курахове.

З перших днів повномасштабного вторгнення рятувальники виконували найскладніші завдання в умовах бойових дій. Вони займалися ліквідацією наслідків ворожих обстрілів, гасили пожежі, розбирали завали та визволяли людей з-під уламків зруйнованих будівель. Крім того, брати займалися підвозом води до прифронтової Мар’їнки та надавали допомогу в евакуації місцевого населення.

Серед болючих спогадів Олександра – трагічний випадок у селі Ізмайлівка Покровського району, де ворожий снаряд влучив у приватний будинок, забравши життя всієї родини з чотирьох осіб. Михайло, у свою чергу, пережив особисту драму, коли під час обстрілу у рідній Максимільянівці було поранено його брата, якого йому довелося особисто транспортувати до медичного закладу в Курахове.

Наприкінці 2024 року братів перевели до Слов’янська, де вони продовжили службу у місцевому підрозділі. У новому місці служби Михайло продемонстрував свою професійність, врятувавши літню жінку, яка провалилася у старий колодязь під час годування котів. На щастя, ця історія завершилася добре.

«За час служби в новому підрозділі я встиг врятувати бабусю, яка пішла годувати котів і провалилася в старий колодязь. На щастя, вона впала в багнюку, тож обійшлося без серйозних травм. Ми з відділенням швидко дістали її — одна з тих ситуацій, коли все закінчується добре. Але були й інші випадки. Під час одного з виїздів у приватний сектор, зайнявся будинок після прильоту. Загасили пожежу, почали розбирати завали. Тоді нам довелося деблокувати тіла двох загиблих дівчат, вони сильно обгорілі. Таке не забувається. Це залишається з тобою назавжди», — пригадує Михайло.

«Під час одного з обстрілів у приватному секторі Слов’янська частково було зруйновано житловий будинок. Ми прибули на місце — всередині були люди. Одного чоловіка повністю завалило конструкціями — врятувати його не вдалося. А з протилежного боку будинку вдалося врятувати іншого чоловіка. Це часто так: одного рятуєш — іншого вже не встигаєш… Але кожного разу ми робимо все, що можемо», — ділиться Олександр.

За свої заслуги Олександр отримав нагрудний знак “За відвагу в надзвичайній ситуації”. Михайло був нагороджений відзнакою Президента України “За оборону України” та аналогічним нагрудним знаком за відвагу. Наразі родини рятувальників проживають у Дніпропетровській області, а самі брати у вільний час полюбляють риболовлю, мріючи про мир та кращих сусідів для України.