Слов’янськ вшановує пам’ять загиблих: від меморіалів до онлайн-просторів

Слов’янськ віддає шану загиблим у російсько-українській війні, реалізовуючи принцип, висловлений парамедикинею Іриною Цибух із позивним Чека: «Відповідальність живих перед мертвими – свідчити про те, що відбулося». Ірина Цибух загинула 29 травня 2024 року на Харківському напрямку.

За минулі 11 років Словʼянськ пережив окупацію, запеклі бої та масовані обстріли. За цей період 164 людини, повʼязані з містом, втратили життя: 121 з них – захищаючи Україну, ще 43 стали жертвами російських атак. Для багатьох мешканців ці втрати є не лише особистою трагедією, а й невід’ємною частиною нової історії міста, яка вимагає збереження та осмислення.

Вшанування пам’яті полеглих у Слов’янську слугує не лише проявом поваги, а й постійним нагадуванням про високу ціну свободи. Збереження пам’яті дозволяє передати історію наступним поколінням, гарантуючи, що досвід останніх років залишиться у колективній свідомості міста.

Що було зроблено до повномасштабного вторгнення?

Потреба у вшануванні загиблих героїв виникла у Слов’янську задовго до лютого 2022 року. Ще у 2015 році на околицях міста відкрили пам’ятний меморіал на місці загибелі чотирьох Героїв України. З того часу у місті з’явилося кілька знакових місць пам’яті, які стали символами вдячності.

Серед них – меморіальний комплекс на горі Карачун, меморіал на трасі між Слов’янськом та Краматорськом, а також пам’ятний знак на місці блокпосту №1 у районі Рибгоспу. Ще один меморіал знаходиться на перехресті вулиць Банківської та Центральної біля зупинки «Сквер Мрія».

У 2017 році в адміністративній будівлі Словʼянської міської ради створили стенд памʼяті українським воїнам, які загинули під час звільнення Словʼянська влітку 2014 року. На цьому стенді також розмістили інформацію про загиблих земляків. У 2021 році там було шість імен, але за останні чотири роки ця цифра зросла майже у двадцять разів.

Пам’ять у Слов’янську зберігають не тільки про військових, а й про цивільних. За рік після відкриття стенду пам’яті у міській раді, у Слов’янську з’явився меморіал на згадку про чотирьох служителів місцевої протестантської церкви «Преображення Господнє». Під час окупації їх викрали, катували та вбили російські війська за вірність своїй вірі та громаді.

У роки до повномасштабного вторгнення на корпусах навчальних закладів Слов’янська з’явилися меморіальні дошки на честь загиблих борців за свободу України. Вони вшановують як сучасних героїв, так і тих, хто віддав життя за Україну понад сто років тому. Зокрема, на фасаді хіміко-механічного технікуму розміщена дошка на честь Атаназія Гонти – підполковника армії УНР і борця за українську державність, відкрита у 2021 році.

Будівля СБУ в Слов’янську, яка у 2014 році була використана росіянами як катівня, нині слугує місцем пам’яті. Тут встановлені меморіальні дошки на честь Героя України Володимира Рибака та учасника Революції Гідності Юрія Дяковського.

Окрім меморіальних дошок, у Словʼянську зʼявилися памʼятні знаки у парку “Шовковичному” та на перехресті вулиць Банкової та Центральної.

Що зроблено під час повномасштабного вторгнення?

У 2023 році в місті відкрили Алею Памʼяті військових та волонтерів, які загинули внаслідок російської агресії з 2014 року. Сьогодні тут встановлено близько сотні банерів з іменами полеглих. Ця Алея розташована навпроти адмінбудівлі Словʼянської міської військової адміністрації і стала одним із головних місць памʼяті.

Крім фізичних меморіалів, у Слов’янську створено й онлайн-простори пам’яті. На сайті «Меморіал Слов’янської ТГ» зібрані портрети та історії загиблих військових і цивільних, а функція «Розповісти» дозволяє додати інформацію про близьких. Важливим ресурсом є також Меморіальна дошка загиблих захисників Словʼянщини, яка увічнює кожного героя поіменно.

На бульварі Героїв Крут, 14 у Слов’янську облаштована Алея Слави, де проводять почесні поховання військовослужбовців. У майбутньому тут планується встановити пам’ятний знак героям. Алея розрахована на 100 однакових надгробків, а на її облаштування виділено понад 2 мільйони гривень. Нещодавно, у 2024 році, там відбулися перші поховання.

Втім, вшанування памʼяті на територіях активних бойових дій вимагає особливої уваги до безпекової ситуації. Наприклад, минулого місяця Костянтинівська МВА ухвалила рішення тимчасово перенести меморіальні портрети загиблих українських воїнів з Алеї незламних сердець у безпечне місце до моменту покращення безпекової ситуації.

Попри виклики, у Словʼянську продовжують знаходити нові форми вшанування загиблих. У грудні 2023 року голова Словʼянської МВА Вадим Лях оголосив про рішення присвоїти загиблим волонтерам та воїнам звання «Почесний громадянин Словʼянської міської територіальної громади». Станом на грудень 2024-го, це звання отримали 99 місцевих жителів.

Крім того, у місті триває практика перейменування вулиць на честь загиблих військовослужбовців. У Слов’янську вже існують вулиці імені полеглих Андрія Ременюка, Романа Напрягла та Миколи Колосовського.

Які ще бувають способи вшанування пам’яті?

У грудні 2022 року в Одесі після масових протестів знесли пам’ятник Єкатєріні ІІ. Відтоді місце, де стояла російська імператриця, трансформувалося в стихійний меморіал, де одесити згадують полеглих воїнів, несучи прапори з іменами загиблих, їхні світлини та квіти.

Проте, стихійні меморіали часто критикуються. Колишній очільник Інституту національної памʼяті Антон Дробович зазначає:

«Стихійна меморіалізація — це така ургентна (невідкладна – ред.) форма пам’яті, коли спільнота бажає вшанувати пам’ять тут і зараз, плекаючи людську гідність. Але це не означає, що це непорушна, незмінна і найкраща форма меморіалізації. І це не повинно зупиняти від створення більш системних та експертно опрацьованих меморіалів».

Поруч із цим, у багатьох містах з’являються мурали – великі настінні зображення, створені на будівлях чи стінах, які увіковічнюють пам’ять про полеглих захисників. Наприклад, у Харкові є мурал на честь полеглих воїнів підрозділу Kraken Андрія Хрипунова («Псих») та бійця з позивним «Вжик».

Ще однією формою збереження пам’яті стали книги пам’яті – меморіальні збірники, де зібрані імена героїв, які віддали життя за Україну. У Святогірську діє «Книга пам’яті загиблих у російсько-українській війні», куди родини можуть додати інформацію про близьких.

На загальнонаціональному рівні в Україні щодня о 9 ранку проводиться хвилина мовчання. Гарним прикладом реалізації цього заходу є Львів, де у цей час зупиняється міський транспорт, а система оповіщення інформує про хвилину мовчання, щоб долучилось якомога більше людей.

Памʼять про полеглих є невід’ємною частиною історії, що формує майбутнє. У Слов’янську вже створено меморіальні дошки, пам’ятні знаки, алеї та перейменовано вулиці. Діти, які щодня бачать Алею Пам’яті чи читають імена героїв у книгах пам’яті, зростають із усвідомленням, що свобода та незалежність – це результат жертовності конкретних людей. Приклади інших міст демонструють, що меморіалізація повинна розвиватися далі, бути не лише спонтанною, а й системною та захищеною.