Загинув Олексій Юков, керівник «Плацдарму»: йому просять звання Героя України

5 серпня 2026 року трагічно загинув Олексій Юков — відомий пошуковець зі Слов’янська, керівник гуманітарної місії «Плацдарм», який присвятив життя поверненню полеглих воїнів додому. Через три дні, 8 серпня, електронна петиція про присвоєння йому звання Героя України (посмертно) набрала понад 25 тисяч голосів, необхідних для розгляду.

Історія Олексія Юкова зі Слов’янська – це шлях людини, яка не шукала слави, а просто робила те, що вважала своїм обов’язком. Ще у 2007 році він заснував клуб таїландського боксу «Боєць», виховавши десятки чемпіонів України та майстрів спорту.

У 2015 році його команда принесла Донецькій області 6 перших, одне друге та два третіх місця на змаганнях. Пізніше Олексій, очолюючи федерації таїландського боксу та хортингу, підкреслював:

«їхній клуб — поза політикою, але з чіткою громадянською позицією. Вони завжди виступають під синьо-жовтим прапором, демонструючи, що Слов’янськ — це Україна».

Він вчив вихованців знати свою мету, поводитися гідно, поважати батьків і вирішувати конфлікти без сили. Його головний заклик до молоді був незмінним: постійно розвиватися, читати книжки, думати й гартувати не лише тіло, а й дух.

Згодом Олексій Юков став відомим як керівник слов’янської пошукової групи «Плацдарм». Уже до травня 2015 року за плечима його команди була колосальна праця: пошуковці знайшли, підняли та допомогли з честю перепоховати близько тисячі воїнів часів Першої та Другої світових воєн.

Він активно висвітлював історичну правду. Наприклад, на розкопках німецького цвинтаря 1942 року на Слов’янському курорті, де підняли рештки десятків солдатів Вермахту, Олексій щиро обурювався несправедливістю щодо радянських воїнів:

«німці заповнювали списки й карти «пофамильно», тоді як радянські братські могили на Славкурорті у 1950-х просто зрівняли з землею».

Наприкінці 2019 року під час розкопок поблизу села Долина на Слов’янщині команда «Плацдарму» виявила стихійні поховання 12 бійців Червоної армії. Загалом на тому полі знайшли понад пів сотні непохованих солдатів. Попри мороз і виснаження, Юков залишався на позиції, пояснюючи:

«Так, холодно, важко, складно, але мусить же хтось цим займатися. Не повинно бути так, що воїни валяються розорані по полях».

Події 2014 року кардинально змінили життя Олексія Юкова та місію «Плацдарму». З початком російської агресії він почав повертати додому не лише полеглих бійців минулих воєн, а й новітніх захисників України.

Він був одним із перших, хто долучився до збору матеріалів для постійної експозиції «АТО 2014» у Слов’янському краєзнавчому музеї, передаючи унікальні фотографії та речі. Юков ризикував життям, щоб витягувати з-під обстрілів тіла українських героїв, а також займався репатріацією тіл російських військових для обмінів.

З повномасштабним вторгненням Росії у 2022 році, робота «Плацдарму» трансформувалася на цілодобову службу порятунку людської пам’яті. Команда працювала в найгарячіших точках на Донеччині, Луганщині та Харківщині, дістаючи тіла полеглих захисників з-під обстрілів та мінних полів. Олексій приймав по 100–200 дзвінків на день від згорьованих родин.

Він забирав усіх: українських героїв, щоб повернути їх рідним, і російських окупантів — для обміну. Тоді, у липні 2022-го, Олексій Юков висловив кредо свого життя під час цієї війни:

«Вони виконали свою місію. Як могли, боронили, але, на жаль, загинули. Тепер наша місія – допомогти їм дістатися додому. На жаль, загиблими, але вони мають повернутись додому».

Наприкінці 2017 року Олексій Юков та інші волонтери місії «Чорний Тюльпан» отримали президентські відзнаки «За гуманітарну участь в АТО». До того моменту вони відшукали та повернули додому понад 800 загиблих українських військовослужбовців, добровольців і цивільних.

Наприкінці 2024 року Президент України підписав указ про нагородження Олексія Юкова високою державною відзнакою «Золоте серце», офіційно визнавши його жертовний внесок у захист країни та збереження пам’яті.

Трагічне життя Олексія Юкова обірвалося 5 серпня 2026 року поблизу села Шандриголове у Лиманській громаді, коли автомобіль, у якому він перебував, підірвався на ворожій міні під час чергової пошукової місії. Йому назавжди залишилося 40 років.

Це була далеко не перша його зустріч зі смертю. У 2014 році він потрапив у полон до бойовиків, де йому винесли смертний вирок, і він дивом врятувався. У 2022-му підірвався на міні «Охота-2», дістав важке поранення та втратив око. Проте щоразу він повертався на передову, адже місія повернення полеглих була сенсом його життя.

За роки роботи загін під командуванням Олексія Юкова повернув додому понад три тисячі загиблих українських воїнів і цивільних.

Прощання з пошуковцем відбулося 8 серпня у Києві. Після панахиди у Володимирському соборі сотні людей — рідні, побратими, військові та волонтери — віддали йому останню шану на Майдані Незалежності. Тіло Олексія кремували. У нього залишилися три брати, сестра, дружина Євгенія Калугіна та дві доньки.

Того ж дня, 8 серпня, електронна петиція про присвоєння Олексію Юкову звання Героя України (посмертно), зареєстрована громадянкою Ганною Фочук, набрала необхідні понад 25 тисяч голосів і наразі очікує на розгляд Президентом України.

Олексій Юков залишив по собі не просто пам’ять, а тисячі повернутих додому героїв та непорушний стандарт людської гідності. Справа його життя триватиме — створений ним загін «Плацдарм» продовжить шукати й повертати полеглих.

Редакція 6262 висловлює глибокі співчуття рідним, близьким та побратимам Олексія.