Історія Ольги Москаль: Як сім’я з Краматорська будує нове життя на Львівщині

У березні 2022 року Ольга Москаль, багатодітна мама з Краматорська, була вимушена поспіхом залишити рідний дім на Донеччині разом із родиною, рятуючись від війни. Без чіткого плану та розуміння майбутнього, її шлях привів сім’ю на Львівщину, де розпочався складний, але наповнений рішучістю процес адаптації та побудови життя з нуля.

До виїзду з Краматорська, Ольга займалась манікюром та педикюром. Вона згадує місто з теплотою:

“Краматорськ — це велике промислове місто. Дуже чисте. Мені подобались парки в Краматорську. Часто з дітьми гуляли в парках. За містом виїжджали на блакитні озера. Всі на Донеччині їх знають. Святогірськ, Лавра. З Краматорська я виїхала в березні 2022 року. Збирались дуже швидко. Було все незрозуміло, була паніка… Якісь необхідні речі, швидко склали з собою в валізку документи, сіли в машину і все, і ми поїхали”

Шлях до безпечного регіону виявився довгим. На дорогах були черги на заправках та блокпостах, відчувалася нестача коштів у банкоматах, а полиці магазинів швидко порожніли. Сім’я Москаль усвідомила, що залишатися в Краматорську небезпечно, і рішення їхати на Захід України, зокрема на Львівщину, стало безальтернативним.

Прибувши до Стебника, Ольга з родиною зіткнулася з проблемою пошуку житла. Початкові звернення до ЦНАПу та соцзахисту були першим кроком, але знайти місце для ночівлі виявилося вкрай складно.

“Тут у мене була родичка чоловіка. На жаль, вона вже померла… Ми одразу пішли в ЦНАП, в соцзахист, кудись оформилися. Почали шукати житло, де ми могли б хоча ніч переночувати. Таких, як ми, було багато, житла – нема. Навіть в школу приходили, а вона переповнена, сплять на підлозі всі, немає десь навіть куточка, де можна зупинитись на одну ніч. І почали просто їхати вулицею і питати у людей, де можна зупинитись. І таким чином ми знайшли собі житло”

На першій квартирі родина з Краматорська прожила два місяці, після чого переїхала до гуртожитку, де перебуває й досі. Попри те, що гуртожиток був переповнений, труднощів із поселенням не виникло.

“Складнощів з поселенням не було. Єдине, що гуртожиток був переповнений. Нам виділили на родину дві кімнати, тобто ми по три людини жили в одній кімнаті. Зараз ми живемо вже по дві людини на кімнату”

Адаптувавшись у Стебнику, Ольга запросила до себе маму з Донеччини, яка, побачивши умови, погодилася на переїзд. Зараз мама допомагає з дітьми, водить їх на гуртки та готує сніданки, поки Ольга на роботі. Невдовзі після приїзду, жінка знайшла роботу майстром манікюру в місцевій перукарні, але рівень доходу був значно нижчим, ніж у Краматорську.

Це спонукало Ольгу до розвитку та перекваліфікації. Вона вирішила опанувати професію масажиста, пройшовши тримісячний курс у школі масажу в сусідньому місті. Цей курс був безкоштовним для переселенців, забезпечуючи початківців усім необхідним обладнанням для старту. Після навчання Ольга влаштувалася на роботу в курортному містечку Східниця.

“Зараз мама допомагає мені з дітьми, поки я на роботі: водить їх на гуртки, готує їм сніданки. Коли я приїхала в Стебник, одразу працевлаштувалася — буквально за два тижні знайшла роботу в місцевій перукарні, де працювала майстром манікюру. Але, порівнюючи свій дохід у Краматорську і Стебнику, я зрозуміла, що різниця відчутна, навіть попри трохи інші ціни на послуги. Мені стало некомфортно працювати за таку зарплату, тому я вирішила розвиватися далі й перекваліфікуватися. Я вивчилася на масажиста: у сусідньому місті є чудова школа масажу, де я пройшла тримісячний курс. Після цього влаштувалася на роботу в курортному містечку Східниця”

Спочатку діти Ольги Москаль продовжували навчання онлайн у краматорській школі, паралельно відвідуючи місцевий заклад. Це створило значні труднощі через подвійне навантаження та технічні проблеми з пристроями. Зрештою, у вересні 2022 року було прийнято рішення про остаточний перехід на очне навчання в місцевій школі.

Нині діти успішно навчаються, беруть участь в олімпіадах та посідають призові місця. Вони активно долучаються до громадського життя: одна з доньок виграла грант на створення волейбольного майданчика для міста під час хакатону. Для швидшої інтеграції родина Москаль заохочує дітей відвідувати позашкільні гуртки: молодший син займається боксом, донька — цирковим мистецтвом, старша донька відвідує тренажерний зал і грає у волейбол, середній син поєднує бокс і волейбол.

Незважаючи на комфортні умови в гуртожитку, Ольга зізнається, що відчуття власного дому та простору поки відсутнє. Дітям адаптуватися було легше, вони швидше знайшли друзів та рідше згадують минуле. Для дорослих цей процес є складнішим.

Головним пріоритетом для родини залишається безпека. Саме тому повернення до Краматорська наразі неможливе через небезпеку, відсутність звичного ритму життя, обмежені можливості для роботи, навчання та відпочинку. Попри періодичні труднощі, Ольга Москаль вбачає на новому місці можливості та перспективи для подальшого розвитку та подолання викликів.