Рятувальник зі Слов’янська Михайло Романенко: служба попри небезпеку

Водій 38-ї пожежно-рятувальної частини зі Слов’янська Михайло Романенко продовжує нести службу, виконуючи важливі завдання з порятунку людей в умовах постійної небезпеки. Його історію відданості професії, незважаючи на загрози, оприлюднила ДСНС Донеччини.

Михайло Романенко, який родом із селища Черкаське Краматорського району, служить у лавах ДСНС з 2018 року. До цього він майже вісім років віддано проходив службу у Збройних Силах України. За свою мужність рятувальника було відзначено почесною нагородою Президента України «За оборону України».

До основних обов’язків пана Романенка належить як доставка особового складу до місць надзвичайних подій, так і підвіз питної води мирним мешканцям. Ці завдання виконуються ним у районах активних бойових дій, що підкреслює складність та небезпеку його праці на підтримку цивільного населення.

Один з таких випадків стався влітку 2022 року, коли Михайло з колегами залучався до підвозу питної води населенню у Слов’янську.

«Влітку 2022 року ми залучалися до підвозу питної води населенню у Слов’янську. Під час роботи неподалік місця перебування розпочався ворожий обстріл – ми всі одразу попрямували до укриттів. Коли ситуація стабілізувалася, повернулися до частини й одразу отримали новий виклик – на ліквідацію пожежі неподалік від того місця», – розповідає Михайло.

З початку повномасштабного вторгнення рятувальник свідомо залишився на місці несення служби, стикаючись із численними викликами. Наприкінці 2025 року, під час виконання одного з виїздів, він зазнав поранення внаслідок удару ворожого безпілотного літального апарату.

«Наприкінці 2025 року у Слов’янську ми виїхали на виклик – внаслідок ворожого обстрілу сталося загоряння на двох локаціях. Під час ліквідації пожежі по радіозв’язку надійшла команда про відхід, і коли я намагався відвести автоцистерну до безпечного місця, приблизно за 100 метрів упав перший ворожий БПЛА – вибуховою хвилею вибило лобове скло. Я вистрибнув із машини, і майже одразу пролунав другий вибух. Підвівшись, побачив кров – уламок пробив робочу курточку, а автомобіль загорівся. Я загасив пожежу та вийшов на зв’язок із хлопцями: вони швидко прибігли, надали мені домедичну допомогу й доправили мене до медичного закладу. На щастя, всі залишилися живі», – пригадує водій 38-ї ДПРЧ.

Влітку 2024 року, під час масштабного обстрілу Слов’янська, Михайло Романенко разом із колегами понад добу працював над ліквідацією великої пожежі в приватному житловому секторі.

У вільний від служби час рятувальник проводить час зі своєю родиною. Він висловлює щирі сподівання на майбутнє.

«Я мрію про те, щоб закінчилася війна, і кожен міг жити в безпеці та мирі зі своєю родиною», – говорить Михайло Романенко.