Слов’янськ вшановує пам’ять загиблих: захисник та мирні жителі

Щороку 3 липня Слов’янська громада схиляє голову в пам’ять про своїх земляків, чиї життя забрала російська агресія. Цього дня згадують загиблого військовослужбовця Романа Демченка, а також мирних мешканців — родину Клименків (Олену, Ігоря, дев’ятирічну Єву), подружжя Кірносів (Ольгу та Валерія) та Олексія Гакова. Про це повідомляє “Меморіал Слов’янської територіальної громади”.

Військовослужбовець Роман Демченко, старший механік-водій 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини А5003, загинув 3 липня 2025 року. Він віддав життя, виконуючи бойове завдання у Сумській області. Уродженець Полтавщини, який з дитинства проживав у Слов’янську, Роман був мобілізований у 2024 році та пройшов військову підготовку в Іспанії. У нього залишилися мати, дружина, донька, сестра та вітчим.

3 липня 2022 року стало трагічним днем для Слов’янська, забравши життя кількох мирних жителів. Того дня загинула родина Клименків: Олена, Ігор та їхня дев’ятирічна донька Єва. Вони поверталися додому після богослужіння, коли російський обстріл обірвав їхні життя на власному подвір’ї.

Олена Клименко народилася 27 березня 1976 року у Слов’янську. Закінчивши школу №14 та професійне училище №76 за спеціальністю живописця, вона працювала кухонним робітником у школі №17. Колеги цінували Олену за доброту, порядність та готовність допомогти. Вона була парафіянкою церкви «Преображення Господнє» і під час війни залишалася в місті, займаючись волонтерством. У 2021 році Олена вступила до Слов’янського професійного ліцею №56, щоб здобути професію кухаря, але завершити навчання не встигла. У неї залишилася старша донька Тетяна.

Ігор Клименко, чоловік Олени, народився 16 червня 1976 року у Слов’янську. Після навчання у школі-інтернаті №1 він став майстром з ремонту побутової техніки, добре розбираючись в електроніці. Як і дружина, Ігор був парафіянином церкви «Преображення Господнє», співав у церковному хорі та допомагав потребуючим. Влітку 2022 року він залишився у місті, і йому навіть довірили частину пасторського служіння та керівництво музичним напрямком у церкві.

«Для Ігоря це була дуже велика честь. І саме в той час він пішов з життя. Я вважаю, що це дуже знаковий момент у його долі», — згадував диякон церкви «Преображення Господнє» Андрій Борило.

Дев’ятирічна Єва Клименко народилася 30 серпня 2012 року у Слов’янську. Вона навчалася в опорному закладі загальної середньої освіти №13, була скромною, слухняною та дуже доброю дівчинкою, яка активно допомагала дорослим та відвідувала гурток спортивної гімнастики. Родина Клименків похована на кладовищі на вулиці Данила Галицького.

Того ж дня, 3 липня 2022 року, загинуло й подружжя Ольги та Валерія Кірносів. Російський снаряд влучив прямо у двір їхнього будинку, коли вони сиділи в альтанці. Подружжя загинуло на місці, проте їхніх дітей — 22-річного Данила та 12-річну Настю — врятувало те, що вони в момент удару перебували всередині будинку.

Ольга Кірнос народилася 8 жовтня 1980 року у Слов’янську. Працювала машиністкою котлів у ВО «Слов’янськтепломережа». Разом з Валерієм, з яким познайомилася у Києві, вони прожили 23 роки, виховали двох дітей та були православними парафіянами.

Валерій Кірнос народився 29 грудня 1973 року у Слов’янську. Був зварювальником у котельні ВО «Слов’янськтепломережа», користувався авторитетом і мріяв про власний будинок. Його теща згадує:

«Вони багато допомагали мені по господарству, з городом. Збирали врожай, консервували, — пригадує мати Ольги Кірнос. — Валерій їздив на заробітки. Робили все для сім’ї та дітей, для нашого спільного добробуту».

Подружжя Кірносів поховане разом на Північному кладовищі Слов’янська.

Серед жертв обстрілу 3 липня 2022 року був і Олексій Гаков. Він народився 13 серпня 1981 року у Слов’янську, працював майже 20 років на керамічному виробництві та деякий час на автомобільному заводі в Чехії. Своєї сім’ї Олексій не встиг створити. Його мати, Любов Гакова, згадує, як вони виживали у важкі часи, і як син був доброю та чуйною людиною.

Трагедія сталася, коли Олексій разом із матір’ю проводжав сусідів. Повернутися до будинку вони не встигли.

«Коли стався “прильот”, син був за три метри від мене. Більше я нічого не пам’ятаю. Це був справжній жах. Все відбулося миттєво», — розповідає Любов Гакова.

Олексій отримав смертельну мінно-вибухову травму голови. Його мати вижила, але дістала важкі поранення — пошкоджену ногу, плече та відірвані пальці на руці, отримавши згодом II групу інвалідності. Олексія Гакова поховали на центральній алеї Північного кладовища поруч із рідними.